Вчителя зарубіжної літератури та російської мови Юхновської Наталії Михайлівни: Лідер в мені

Формування лідерських якостей особистості

З випускниками 2017 р. почала працювати, коли діти прийшли у 9 клас. Саме тоді у нашій школі стали активно говорити про виховання лідерських якостей особистості. Я розуміла: мої учні через 3 роки, а частина уже через рік, стануть випускниками школи, будуть повноправними громадянами нашого суспільства. Виникло питання: як виховувати старшокласників, щоб вони зуміли обрати правильну мету та досягти її, щоб уміли керувати власним життям і навчилися вести за собою інших.

Проблема виникла вагома, бо хотілося в кінцевому результаті бачити своїх учнів чесними, порядними людьми, працелюбними, відповідальними, з активною життєвою позицією, з почуттям власної гідності, патріотами. Тільки так можна розраховувати на поліпшення ситуації в суспільстві.

Усвідомлювала, що доведеться шукати індивідуальний підхід до кожного, уже достатньо дорослого, учня й користуватися цим при створенні здорової атмосфери в колективі та становленні кожного учня як особистості. Стала залучити всіх учнів у проєктну діяльність, де кожен отримує своє конкретне завдання та розуміє, що його діяльність важлива, вона є складовою одного цілого, без якого не існуватиме ввесь захід. Виявилося, що всі ці завдання тісно пов’язані з основними принципами виховання лідерських якостей учнів.

Найперше, що я намагалася робити із дев’ятикласниками, це згуртувати колектив, краще пізнати своїх вихованців. Я розуміла, що кожна дитина неповторна, це безперечно. Але для багатьох існує проблема: як виразити власну унікальність, як подати себе світові? Стала вивчати дітей, їхні захоплення та вподобання: довелося значно розширити свої знання про футбол, вивчити світових знаменитостей, полюбити творчість деяких зірок зі світу музики, знати елітні породи голубів та з чим проводять час мої учні, засиджуючись в Інтернеті. Я намагалася допомогти своїм вихованцям вчитися відчувати повноту життя, усвідомлювали його сенс, бачити себе й оточення в ньому.

Для цього також організовувала навчально-пізнавальні екскурсії, під час яких діти знайомилися із талановитими та непересічними українцями, доля яких тісно пов’язана зі становленням нашої держави, її культури (неодноразові поїздки до Полтави: музеї Івана Котляревського та П. Мирного, галерея мистецтв, театр ім. Гоголя; поїздка до Канева, у гості до нашого Кобзаря, знайомство із Б.Хмельницьким у його резиденції в Чигирині та Суботові). Традиційними стали походи на природу, колективні розваги.

Всю виховну роботу намагалася проводилася комплексно, вона була спрямована на усвідомлення успішної діяльності лідера, на відкриття нових можливостей власного вдосконалення. Формуванню позитивної мотивації сприяло знайомство з успішними особистостями, колишніми моїми вихованцями. Вони на власних прикладах розповідали, як долали труднощі в житті, як самостийно розв'язувати надскладні проблеми. .

Також впроваджувала у своїй виховній роботі такі заняття, бесіди, тренінги, де б діти розкривали свої таланти, показували себе, знаходили свої життєві помилки. Наприклад, під час відкритого тренінгу «Як досягти мрії? (формула мрії)» випускники вчилися планувати, продумувати власне життя, позитивно мислити, вірити у себе; вони розвивали свою креативність, уяву, позитивну Я-концепцію.

Це все дало свій результат. Клас став займати важливу роль і місце у виховному просторі школи, тому що мої учні активні, відповідальні, ініціативні. Класний колектив вболівав за успішне розв’язання всіх проблем, досягнення гарних результатів в навчанні, спорті, позакласній та позашкільній роботі. Так, наприклад, із 5 призових місць на районних предметних олімпіадах дев’ятикласників було. _2, а вже навчаючись в 11 класі, мої учні вибороли _6__ призових місць із _8__.

Клас брав участь у всіх акціях, які проводилися в школі. Учні прислухалися до моєї думки класного керівника, хоча мали право на власну точку зору, і я з цим теж рахуюся. В класі діяв принцип «суб’єкт – суб’єктної взаємодії».

Мої вихованці ставали відкритими у спілкуванні, співробітництві. готовими до кооперації та партнерства. Серед них уже не було таких, хто б не хотів вийти на шкільну сцену, вони всі були успішними декламаторами, акторами, танцюристами. Їм подобалося бути частинкою класного колективу, показати себе - особливого, талановитого. Діти цікавилися різноманітним, насиченим життям. Воно, правда, вносило свої корективи, випробування, часом жорсткі та болючі, діти перевірялись на моральну та практичну готовність до самостійного розв'язання життєвих проблем. Я пишаюся своїми вихованцями, що вони були в таких ситуаціях справжніми дорослими людьми. Вони були моїми помічникам, коли боролися за кожного із них окремо, і за всіх разом.

Важливим принципом у вихованні був також принцип включення дітей у соціальні особистісно значущі відносини. Мої учні були організаторами різних акцій, багатьох зустрічей, волонтерських заходів, щоб допомогти учасникам АТО. Їм не байдужі були долі наших колишніх випускників, життя яких опалила війна. З метою вшанування і підтримки воїнів АТО та їх сімей, діти прийшли до думки, що, закінчуючи своє навчання в школі, треба залишити про наших випускників – солдат особливу пам'ять, щоб про них не забували, бо вони на це заслуговують. Учні розподіли свої ролі: одні стали збирати та обробляти інформацію про учасників антитерористичної операції, інші намагалися їм чимось допомогти, підтримати їх як людей, життя яких стало зовсім іншим, відмінним від життя всіх українців. Ми задумали виготувати стенд.

Для цього потрібні гроші. Це не декілька тисяч, але для нашого невеликого колективу сума значна. У батьків допомоги не захотіли просити. Розв'язували проблему так. Спочатку провели благодійну акцію, на якій мали намір зібрати потрібну суму. Щоб привернути увагу якомога більшої кількості людей, організували у школі вечір. На «Битву поколінь» викликали своїх учителів – лідерів. Того вечора діти змагалися зs своїми наставниками у творчих, інтелектуальних, розважальних конкурсах. Гостей було багато - і потрібна сума коштів була зібрана. Стенд «Україна понад усе!» учні робили самостійно. У березні він був презентований. На відкриття стенду одинадцятикласники запросили матерів, дружин наших випускників-воїнів, районних та місцевих волонтерів. Ми підготували для всіх гостей, учнів та вчителів патріотичний захід « З Україною в серці». Зворушлива зустріч у школі показала, що діти можуть виконувати різні завдання, і роблять це не гірше, ніж дорослі. Принцип самореалізації дитини в позиції лідера спрацював.

Важливі та цінні риси людського характеру у дітей особливо проявилися в останні місяці їхнього перебування в школі, коли складали ДПА та ЗНО. У моїх очах вони так виросли, коли готувалися до останнього дзвоника та випускного вечора. У нас не було особливих помічників, ми зробили все самі: сценаристи, режисери, співаки, кліпмейкери, програмісти, художники, хореографи, декоратори. Діти робили для себе, для своїх учителів та батьків свято, робили це із задоволенням, вносили свої пропозиції, коректували будь-що творчо, сміливо.

Клас став лідером року у школі. Всі зараз навчаються у тих навчальних закладах, про які мріяли. І я вкотре відчула себе щасливою людиною, бо щастя учителя в успіхах його вихованців.